Основні напрями розвитку мистецтва зарубіжних країн 20-21 століття(реферат)

+ 0 -

Abakar772

23 сент. 2015 г., 1:56:48 (8 лет назад)

 продолжение в лс!

Двадцяте століття дало небувало строкату і різноманітну картину розвитку мистецтва, що повною мірою відповідає експериментаторському характерові духовного життя епохи.

Поява в останній третині XIX ст. суб'єктивізму в мистецтві стимулювало пошук альтернативи як академізмові, так і критичному реалізмові. Нею став імпресіонізм (від французького impression – враження), що виник спочатку в живописі (Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, А. Сислей, К. Писарро й ін.), а потім поширився в інших видах мистецтва – у літературі, музиці, театрі.

Паралельно з пошуками імпресіоністів і продовжуючи них, в образотворчому мистецтві розгортаються неоімпресіонізм (Ж. Сьора (1859 – 1891), П. Синьяк (1863 – 1935)) і постімпрессіонізм (П. Сезанн (1839 – 1906), П. Гоген (1848 – 1903), В. ван Гог (1853 – 1890), А. де Тулуз-Лотрек (1864 – 1901)).

Мистецтво постімпресіоністів продемонструвало можливості гротескного загострення образа, що лягло в основу експресіонізму (від фр. expression – вираження). Цей напрямок одержав найбільше поширення в образотворчому мистецтві, театрі, літературі і кінематографі Німеччини першої третини XX ст. (Е. Кирхнер, К. Шмидт-Ротлуфф, Е. Нольде, В. Кандинский, О. Кокошка й ін.).

Досвід імпресіонізму і постімпрессіонізма відкрив собою новий етап розвитку мистецтва, що умовно можна назвати «експериментальним». Але на рубежі XIX – XX ст. виникає явище, що розвиває і логічно завершує новоєвропейську художню традицію – стиль модерн (від франц. moderne – новітній, сучасний). Він виник в умовах передчуття і початку кризи новоєвропейської культурної парадигми як неоромантичний протест проти девальвованих цінностей позитивізму і прагматизму, що панували в європейському способі життя XIX ст. Естетична програма модерну розвивала ідеї символізму.

Символізм (франц. symbolisme від греч. symbolon – знак, символ) – літературно-художній напрямок у європейському мистецтві, що склався в 1860 – 70-х рр. у творчості французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме та ін. Основні риси символізму – інтуїтивне збагнення світової єдності через виявлення символічних відповідностей і аналогій; віра в близькість внутрішнього духовного життя художника до демиургичного акта Створення світу. Етична програма символізму мислилася як "життєтворчість", що виходить за межі мистецтва, як справа загальнокультурного творення.

Модерн, за думкою ряду його теоретиків і практиків (У. Моррис, А. ван де Вельде) повинний був стати стилем нового суспільства і життя, що формується під його впливом. Утопічний ідеал життєбудівної програми модерну складався в прагненні змінити світ за допомогою мистецтва.